Бум на сировинних ринках: металургійні, гірничо-рудні та аграрні компанії отримають великі прибутки

Олександр Паращій, Керівник аналітичного департаменту Concorde Capital, розповів Українським Новинам про причини пікових цін на сировинні товари, а також чого варто очікувати на сировинних ринках в майбутньому

Олександр Паращій, Керівник аналітичного департаменту інвестиційної компанії Concorde Capital, розповів «Українським Новинам», про причини сировинного буму, як така ситуація впливає на міжнародних інвесторів та український бізнес, а також чого варто очікувати на сировинних ринках в майбутньому.

 

Якщо ми подивимось на вартість сировинних товарів в першому півріччі цього року, то побачимо зростання цін майже на все –  на сталь, залізну руду, зерно, цукор, олію, деревину. Зростання досить стрімке, наприклад ціни на руду на початку травня били рекорди. Що більше зумовило таку ситуацію – загальноекономічні причини чи збіги галузевих, таких як погодні явища?

Відповідь очевидна – і те і те. Відбувається стимулювання економік по всьому світу, заливання ринків ліквідністю. Відповідно є, особливо в тих commodities, які активно торгуються, певна спекулятивна складова. Якщо уряди роблять заходи для загального зростання, то відповідно всі очікують, що будуть зростати фондові ринки, ціни на сировинні продукти. І, відповідно, є дуже багато бажаючих прийняти участь в цьому зростанні і на ньому заробити. Є позитивні очікування, є зайва ліквідність і це реалізується в  тому, що ці очікування виконуються і навіть перевиконуються.

Далі потрібно розуміти, що на багатьох ринках відбувалося зниження пропозиції. А попит, якщо ми говоримо про кінець 2020 – початок 2021, почав відновлюватися. Що спричинило певні дисбаланси. Наприклад, на ринку деревини, коли через COVID найбільші країни-виробники призупиняли або значно зменшували виробництво, а попит зростав через ріст в будівництві. Відповідно були дуже великі скачки цін на деревину, які швидко “здулися”, коли пропозиція почала наздоганяти попит. Але деревина – то особливий ринок, де все відбулося швидко і майже повернулося в початкову позицію.

Якщо говорити про окремі напрямки, то всюди є специфічні фактори. На ринку нафти є олігополія, офіційна картельна змова. І в ОПЕК+ традиційно намагаються домовитись, щоб усім було добре. Ціни на нафту звичайно зросли, але ми розуміємо, що зараз в Північній півкулі пік споживання нафтопродуктів в літній сезон, і це нормально, що ціни високі. Подивимося, як буде далі, бо є інформація про інвестиції деяких арабських країн в нові родовища, і вони хочуть збільшити свої квоти. Можливо,  в майбутньому члени ОПЕК+ не зможуть домовитись між собою, збільшать виробництво і опустять ціни. Але поки що у них є консенсус, і ціни тримаються на високому рівні.

Якщо говорити про руду, то ми побачимо, що після травневих піків, в червні ціни трошки знизились, в липні знову пішли вверх, а потім вниз. Певні гойдалки. Що ми можемо очікувати далі від цін на залізну руду в найближчі півроку?  Я пам’ятаю що в 2020 році було дуже багато прогнозів від міжнародних експертів та інвестбанкірів, що ціни будуть знижуватися. А вони йшли завжди тільки вгору.

Треба почати з ринку сталі, з яким пов’язаний ринок ЗРС. Ключовим гравцем на обох ринках є Китай, там виробляється та споживається більше 50% сталі у світі. Це один фактор. Другий –  це глобальний  тренд в декарбонізацію та зелені технології.  Китай намагається накласти квоти на власне виробництво сталі. Наприклад, у них є плани в цьому році вийти на нульовий приріст виробництва. Це при тому, що в першому півріччі вони мають зростання на 12%. Доведеться обмежувати виробництво сталі. Відповідно, в глобальному масштабі буде спостерігатися дефіцит, і завдяки цьому ціна сталі отримає сильну “підтримку”.

По-перше, китайці намагаються заробити гроші на цінах; по-друге, існує екологічна складова, зменшення викидів. У підсумку, це може бути симбіоз першого і другого: високі ціни дозволять заробити на інвестиції у подальшу декарбонізацію. Період високих цін на сталь вони хочуть використати, щоб інвестувати в нові технології, добитися зменшення витрат вугілля у виробництві. За озеленення хтось має платити, і поки виходить, що будуть платити споживачі сталі

Ми говорили, що сталь, скоріше всього, не буде падати в ціні. А що буде з рудою? Якщо Китай обмежить виробництво сталі, то і на руду попит зменшиться?

По-перше, те, що Китай скорочує виробництво сталі, не обов’язково означає, що глобальне виробництво сталі впаде. Глобальний попит на сталь зростає, і хтось інший буде виробляти більше замість Китаю. Відповідно, попит на залізорудну сировину, скоріше за все, падати не буде. По-друге, як і на ринку нафти, ми бачимо олігополістичний консенсус. Тут немає оформленого картелю, але ми бачимо, що ключові гравці з Австралії і Бразилії затримують виконання раніше декларованих планів по нарощуванню виробництва. Якщо під час буму 2005-2008 років всі наввипередки намагалися запустити нові потужності, щоб задовольнити зростаючий попит, то зараз  ніхто не поспішає цього робити. Можемо навіть згадати, як в Україні всі інвестували в металургію до 2009 року, – і для багатьох це недобре закінчилось. Тоді в світі всі теж інвестували в ЗРС, і коли попит різко скоротився, то по інерції кілька років мусили ці проекти продовжувати – і це обвалило ціни. Зараз найбільші гравці через стрес, пов’язаний пандемічною кризою, набагато більш обережні в своїх планах з експансії. І ніхто не хоче закладати великих проектів (окрім, мабуть, китайців на рівні держави).. Ціновий пік був у середині травня – 230 доларів/тонна руди, зараз вона вже трошки нижча за 170. Імовірно, ціна буде падати і далі, бо обмеження попиту Китаєм охолодить спотові ціни на цьому ринку, який і визначає глобальну ціну. Але через обмежене зростання пропозиції, ціну напевно вдасться втримати на пристойному рівні, наприклад 150 доларів/тонна. Падіння навряд чи досягне рівня 120 доларів/тонна, який до коронакризи вважався досі високим. Високі ціни на сталь дозволяють металургам витримувати такий рівень вартості сировини.

Але є також ризик того, що Китай поряд зі зниженням виробництва сталі також знизить її споживання. Наприклад, у першому півріччі 2021 Китай знизив рівень кредитного стимулювання економіки, і на споживанні сталі це може негативно позначитися з лагом 6-9 місяців. Якщо це трапиться, то цей фактор буде тиснути на ціни і сталі, і руди.

Поговоримо про основні українські експортні агрокультури – зернові та олійні. Ціни на олію після зростання в першому півріччі стабілізувалися і навіть трошки впали. Ціни на зерно теж біль-менш стабілізуються. І з’являється все більше прогнозів про рекордні врожаї.  Які ціни нам очікувати в найближчому маркетинговому році?

Якщо говорити про очікування рекордних урожаїв, то перш за все мається на увазі Україна і Росія.

Минулого року був невдалий врожай зернових у Північній півкулі. Цього року проблеми змістились в Західну півкулю. Зараз спостерігаються несприятливі погодні умови в Північній Америці. Плюс рішення фермерів були далекі від оптимальних, вони  зменшили посіви під основні види зернових, в першу чергу під кукурудзу. Є зменшення пропозиції кукурудзи у Північній і Південній Америці через несприятливі погодні умови, а також підвищення попиту з боку Китаю (зокрема для відновлення поголів’я свиней). В результаті ціни на цю культуру суттєво зросли. Відповідно, це потягнуло за собою ціни на пшеницю, пропозиція якої не так сильно зменшилися, але відбувся перерозподіл у попиті.

Очевидно, що в цьому році в Україні буде хороший врожай зернових, всі кажуть про новий рекорд. В Росії теж, скоріше за все, буде дуже хороша ситуація. В Західній півкулі є певні ризики. В США посуха, а в Південній Америці  екстремальна зима. Але позитивні новини з Чорноморського регіону приведуть до зниження цін до кінця року.

По олії визначальним гравцем є Україна. В минулому році врожай соняшника сильно впав. Відповідно, ціни зросли. Але в цьому році до середини осені ситуація має виправитися, бо цього року врожай обіцяє бути дуже гарним.

В травні, коли був пік цін на сировину, багато говорили про можливий інфляційний шок навіть в світовому масштабі. Голова ФРС каже, що в США інфляція більше очікуваної. В нас теж інфляція перевищує прогнози, не набагато, але все ж. Наскільки ця інфляція спричинена зростанням цін на сировину і що чекати далі?

Зростання цін на сировину очевидно має прямий ефект на інфляцію..

Це головна причина, чи одна з?

Без сумніву одна з, бо очевидно, що масований друк грошей при відсутності відповідного економічного зростання неминуче призводить до зростання загального рівня цін. Дуже сильно подорожчала логістика, порівняно з ситуацією 2-3 роки тому її вартість збільшилася в 2 рази. Це і додало до зростання цін не тільки на сировину, але і на весь перелік товарів, бо більшість споживчих товарів транспортуються на великі відстані.

Ви очікуєте, що національні уряди будуть робити кроки по стримуванню сировинних цін в тому числі, щоб не допускати подальшої інфляції?

Тут ми можемо говорити тільки про фактори за те, щоб залишати сировинні ціни на високому рівні і фактори проти цього. Коли ціни на сировинні товари зростають в 2 рази, то це вже має своє відображення на рівні інфляції. Багато товарів вже досягли цінових піків, відповідно в подальшому ціни на них не будуть стрімко зростати, а якісь будуть і падати. Відповідно, в майбутньому тиск ресурсних цін на інфляцію буде близький до нуля.

Якщо говорити про уряди, то ми повертаємось до питання екології. Потрібно розуміти, що “озеленення” – це дорого. Інвестиції в нові технології потребують  великих коштів. Хтось повинен заплатити за “go green” в світовому масштабі. За рахунок високих цін на сировину, її продавці будуть мати гроші на продовження декарбонізації. Наскільки ми розуміємо, в Китаї це може бути прихованим мотивом для нинішніх обмежень на виробництво сталі.

Є також фактори, які можуть примусити уряди боротися з інфляцією. В розвинених країнах вона зараз вища за звичні рівні. Але є питання, чи вважають уряди і центробанки це проблемою? Поки ми маємо коронакризу, всі вважають, що потрібно продовжувати стимулювати економічне зростання. А це додаткові фіскальні і монетарні стимули – витрати з бюджету і друк грошей. Уряди можуть погодитись на більший рівень інфляції задля підтримки економічного зростання.

Якщо говорити про вплив високих сировинних цін на українську економіку, то в чому плюси в чому мінуси?

Ми  бачимо, що сировинний бум має відображення в українських реаліях. Олія зросла в світі на 70%, в нас трошки вище – на 80%, бо стартувала з нижчого рівня. Якщо говорити про найбільш ліквідні commodities, то в середині країні зростання було приблизно таке ж як і на світових ринках, без серйозних перекосів. Виняток – цукор, але там треба окремо розбирати причини.

Ми бачимо дивну картину, що індекс цін виробників у нас рік до року дає +40%, в першу чергу через  commodities, а споживчі ціни у нас зростають на на 10%. Це незвичний дисбаланс.

Чим це можна пояснити?

Коли у нас стрімко зростав курс долара, ми інфляцію імпортували, – а тепер ми її експортуємо. Сталь у нас на 80% йде на експорт, соняшникова олія теж. Виробники мають можливість мати дуже високі прибутки за рахунок експорту, а споживачі в середині країни не дуже страждають. Не останню роль в цьому відіграє стабільний курс гривні. Бум на ринку commodities  дозволяє нашій національній валюті самій триматися на пристойному рівні, і тримати пристойний рівень споживчої інфляції.

Якщо говорити про вплив на український бізнес. Очевидно, що ситуація з сировинними цінами – це великий плюс для експортерів, це і агробізнес і металургія. А хто втрачає серед наших бізнесменів?

Очевидно, що в найбільшому мінусі споживачі. Але не можна сказати, що кінцеві споживачі аж так сильно страждають, бо реальні доходи населення  зростають швидше за інфляцію. В середньому, наше населення не дуже сильно втратило, крім певних категорій, що залежать від бюджетних виплат та пенсій..

Якщо говорити про постраждалий бізнес, то мова йде про підприємців, зав’язаних на товарах широкого вжитку, наприклад виробники м’ясної продукції і в цілому продукції тваринництва, які, з одного боку мають дуже високе зростання виробничих витрат, з іншого – не можуть це перекласти на споживачів в повній мірі.

Як такий бум commodities впливає на поведінку інвесторів в світовому масштабі?

На західних ринках бачимо зміни в споживчих настроях.  Багато людей залишалися вдома, менше споживали традиційних товарів і послуг. Але доходів у них ставало незначно менше через державне стимулювання і доплати. Більше часу і більше вільних грошей виливалися у спекуляційні покупки, які в тому числі і підігрівали ціни на commodities, як на активи, які можна легко через різні фінансові інструменти купити чи продати.

Якщо говорити про бізнеси, то розуміємо, що в цьому році металурги, рудні, аграрні компанії зароблять дуже великі прибутки. Наприклад, якщо в минулому році операційний прибуток “Метінвесту” був 2 млрд доларів, то цьому очікується 5 млрд. В наступному рейтингу Forbes Рінат Ахметов напевно стане в рази багатшим. Але з іншого боку, ці великі бізнеси більш стримані в інвестиціях в розвиток. І що вони тоді будуть робити з цими прибутками?

Відкладати на чорний день. Ситуація з пандемією ще далеко не завершена.

Так, саме через ці ризики вони будуть відкладати. Але якщо зростають заощадження, вони б мали десь перетікати в інвестиції, вони не можуть лежати мертвим вантажем під подушкою. А банкам теж потрібно змушувати ці гроші працювати.

Можливо ці інвестиції і підуть в сировинні галузі, або в “зелені” технології і проекти…

Проблема в тому, що через ризики, пов’язані з COVID-19 всі бояться інвестувати навіть в розвиток своїх бізнесів.  Відповідно зростають спекулятивні складові. Ми бачимо, як фондові ринки показують постійне зростання. Тобто вкладання в короткострокові активи, з яких можна швидко вийти і які дають швидкий і нібито зрозумілий дохід. Дуже багато на заході бачимо інвестицій в IT-сектор. Другий напрямок – це ефективність. Інвестувати у виробничу ефективність, щоб  бути конкурентноздатним, якщо буде нова хвиля кризи, в енергоефективність, що зараз стає обов’язком.

Як наша металургія переживе пропоновані владою зміни в податкове законодавство? Коли ренту пропонують прив’язати до світових цін на руду, а не до абстрактного поняття витрат. Наскільки посильно це буде для галузі?

Зараз деякі сектори дійсно заробляють надприбутки. Якщо говорити про металургію, то сама ініціатива прив’язки розміру ренти до світових цін абсолютно логічна. Прив’язуватись до незрозумілих бухгалтерських показників, до витрат, що рахуються незрозуміло як – це неправильно і корупціогенно. Можна порахувати так, а можна інакше. Самі платники незадоволені такою схемою, бо якщо виникає різниця в інтерпретації, то справа затягується надовго в судах. Якщо є один зрозумілий показник – то це точно простіше для всіх. Інше питання – яка має бути ставка. Я думаю, що і держава і гравці ринку погодяться з тим, щоби ці зміни були зрозумілі, прозорі і бажано назавжди.

В періоди цінового буму всі готові платити більше податків, бізнес розуміє, що це правильно. У нас є коронакриза, державі потрібно закривати бюджетні діри і очевидно, що ті, хто заробляють на високих цінах мали би поділитися грошима з постраждалими від коронакризи, з малим і середнім бізнесом та соціально незахищеними верствами.

Вплинуть високі ціни на агропродукцію на вартість землі?

Є два фактори, що впливають на вартість землі. Найочевидніший – це ставка оренди. В Європі співвідношення ціни землі до ціни оренди – біля 50. У нас поки що точно ніхто не може сказати, яке буде співвідношення, але ми очікуємо на показник в районі 10 – 15. Оренда землі укладається на довгі терміни, тож ставки оренди фіксуються на роки. По мірі закінчення старих контрактів оренди, будуть перепідписуватися нові, вже, можливо, за вищими цінами. І це стимулюватиме підвищення цін на землю – але процес буде повільним. Тому, за цим підходом не варто найближчим часом очікувати серйозних змін в ціні землі.

Не зважаючи на будь-які орієнтири та співвідношення, врешті-решт ціна визначається попитом і пропозицією. Потенційний попит на землю дуже великий, пропозиція за очікуваннями всіх учасників ринку буде обмеженою. Хтось каже про 2% земельного банку на рік, хтось більш оптимістично прогнозує 5%. Тому, може так статися, що через надлишковий попит ціни на землю будуть невиправдано високими у найближчий час. Але не високі ціни на зерно  будуть основною причиною.

 

Розповів в інтерв’ю «Українським Новинам» Олександр Паращій, Керівник аналітичного департаменту Concorde Capital (Генеральний директор та засновник компанії – Ігор Мазепа).

Джерело:

https://ukranews.com/ua/interview/2701-oleksandr-parashhij-metalurgy-rudni-ta-agrarni-kompaniyi-zaroblyat-duzhe-velyki-prybutky